Крізь дощ западає тиша. Холодне повітря натягнуте струнами над хідниками, небо розмірено дихає в темряву, пахне листя – запах жовтеніння, дух прощання… мокрі долоньки кленів поблискують у тьмянім ліхтарнім світлі…
Наше місто таке… таке наше… тепер, коли лунко сіє холодний дощик. І ми. Мовчки. На порозі листопада… чорна тиша, мовчазна і простора ніч, ніхто не заважає осені старіти…
Ніхто не заважає мені мовчати про те, що ти розумітимеш без слів, тримаючи в своїй долоні змерзлі пальці. Ніхто не заважає. Все просто і щиро. Тут і зараз. Між вчора, яке пішло й не вернеться, та завтра, якого ще не існує…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218482
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2010
автор: Рені