Брудна твоя пристрасть на сльози палає
Переляк, жахіття по собі лишає
Твій голос, в живіт заширнувши катану
"Тупий ідійот!" мені каже щоранок
Я надто тупий, щоб при собі лишитись
І надто слабий, щоб одразу змінитись
І так мені зле, щоб міг вбачити сенсу
Зтулися та зникни з мого екзістенсу!
Покинь екстатичну мою кровотечу
Від рабських тортур гвалтівну порожнечу
Не зможу сьогодні з тобою зостатись
Я мертвий, не маю вже сили впиратись
Хтось інший вдягне мій ошійник охоче
Його зможеш також вбивати щоночі
Всміхнешся собі: "Як він гарно вмирає!"
І стогін його тебе заколисає
Зустрінемось з ним та роздивимось рани
За кухлем у кнайпі старі ветерани
Карманні чудовиська, цюці-болонки
Колишні аманти — пусті оболонки
Він знає, так само, як я, пам'ятає
Як солодко біль твого тіла торкає
Він хоче той час назворіт повернути
Щоб ноги хазяйки востаннє лизнути
Обійма знов пристрасть палка розкриває
Приємних меморій усім обіцяє
А голос, тихцем причаївши почвару
Сулить насолоду за мить до удару.
© Дмитро Барзілович, жовтень 2010.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218458
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2010
автор: Дмитро Барзілович