Я так хочу тиші,
Хоч трохи побути в ній,
Сховатись десь на самоті,
Чи птахом попарИти в небі.
Зупинити думок потік,
Послухати ту тишу в собі,
Зупинити стрімкого часу біг,
Сказати світові: "ні".
А небо над полем, малинове
І доріжка хвиляста біжить туди,
Золота в сріблі чи платинОва,
Діаманти і перли на ній, не росяні.
Шепоче трава і квіти в лузі,
Про красу землі, осінньої пори,
Що є і зливи, і град у житті,
Але вони не такі страшні.
Шепоче мені багряне листя,
Зірване з кленової гілки вітром,
Що скоро прийде весна чарівнА
І дерева знову в їх зелені заквітнуть.
А моє серце шепоче душі:
"Не бійся, переживемо й ми
Всі негаразди, що є навкруги,
Лиш би не погасли любові вогні".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218161
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.10.2010
автор: Макієвська Наталія Є.