Мавки руки не гріють… Під вогнищем – мерзнуть ліси…
Кровотеча надій призупинена злим ворожінням…
Я піду зі смерканням. Зостатись мене не проси
(як відновлену пристрастю втомлену тишу осінню)…
Я дійду до води. Уповільню химерні стежки…
Костровим сновидінням злечу до найвищої вежі…
Не торкнувся б востаннє моєї (чужої) руки -
Не було б і цієї безжально-п'янкої пожежі…
Не уріс би в печаль, перетнувши останню межу…
Не залишив грозу, усамітнивши блискавки (вдома)…
Про твою таємницю й про ліс твій я не розкажу...
Мені навіть нічого напевно самій невідомо…
Звідки витоки гроз. Звідки полум’я видихів-втеч…
Хто залишив у спадок безцінне уміння чекати…
Попри згарища тіней. І чорним річкам всупереч.
Повернуся колись. Та чи буде, до кого вертатись?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217984
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.10.2010
автор: Юлія Радченко