Вони зайшли в міні-маркет,який мав назву "Дєшовка".З назвою було чітко визначено.Тут без питань.
Вона(та сама,яку він шукав так довго)жадібно ЇХ шукала,не помічаючи його,вона шукала апельсини,але погляд її зупинився на горілці "Пшенична".
-Стаканчики і мастєр-фрут з тебе-сказала вона не дивлячись на нього і знімаючи пляшку з полиці.Вона проглядала шлях в майбутнє.-Бери мабуть з апельсином,бо минулий раз брала з лимоном,таке фуфло...можна було і без запівона.
-Окєй.-сказав він,хотівши виказати одним впевненим словом справжнього мужика,але вигляд у нього був,як у обісраного.Він мужньо міняв вираз обличчя і ходу.
Вони "скупилися" взяли все необхідне,вона була з горілкою,він з мастєр-фрутом.І стаканчиками.
В маркеті в цей час нікого не було.Касир вочевидь хотіла спати,бо якось нерухомо сиділа.І справді жіночка спала.На обличчі у неї красувалися,як дві замулені печери,мішки,під дешевим макіяжем.
Але,як тільки клієнти підійшли,вона,як циклоп відкрила одне око і з бадунскім діалектом:
-Пкєтік нта?
-Ні.Ми з собою.-відповів він,не зрозумівши нічого.Просто він теж на автоматі.
-Шо?-трошки оклемавшись і відкривши наполовину ще одне око спитала касир.
-Не треба.
Тиша,і тільки чутно,як працюють холодильники і пікає сканер,що зчитує чеки.
На дворі йшов дрібний дощ,який поступово й підступно змочував одяг,а потім його кєнт,вітер дув,і робив неприємно,робив холодно до огиди.
Вона кривилася і тільки іноді косилася на горілку,ніби читаючи її склад.А коли помічала його погляд,то посміхалася,прибираючи мокре волосся з очей,яке виглядало так прекрасно.
Нарешті вони зупинилися на зупинці.На простій такій совковій зупинці,яка була прикрашена облупленою фарбою та товстим шаром оголошень(по якім вчені скоро навчаться рахувати скільки зупинці років)про схуднення та роботу в офісі,де нічого не треба робити,а тільки отримувати штуку баксів в місяць.
Потираючи руки,вона сказала,але вже в очі:
-Ну,наливай.
Він витяг стаканчики і став розливати.
Вони випили першу,другу й третю.
Він вийшов під дощ,підняв голову і усміхнено дивився в небо.По дну стаканчика бив дощ.Це він чув.А ще чув,як десь їздили машини,але то було далеко.А ще він чув гуркіт серця,воно гуділо,як мотор німецько-нацистьского бомбардувальника.
Він підійшов і сміливо її поцілував,вони цілувалися на совковій зупинці,під тьмяним ліхтарем і підступним дощем,якого він вже точно не боявся,а вона...він не знав.
А на цю зупинку вже давно не ходили тролейбуси.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217255
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.10.2010
автор: Микита Салапита