Свіча...
Світло і віск на папері,
Ніжно блищиться зоря.
Разом із місяцем в небі
Блукає загублене "я".
Ніч оповита буттям
Про тебе, світло і волю.
Я пишу роман із життям
Рядки визначатимуть долю.
Війна...
Я згадаю далеке минуле
Скільки варта було життя?
А тепер? - Ми далеко пірнули
І забули що таке каяття.
Замість "Здрастуйте" чуємо "мов"
Замість дякую - лише мовчання.
Де ж те світло вільних розмов?
Що для нас означає "кохання"?
Життя...
Пише долі все новий сюжет
Десь все біле, а десь із страхом
Хтось будує вже новий макет
Хтось тікає від щастя із жахом.
Це так дивно! Це просто життя?
Але скільки тут радості й болі!
Скільки ніжності, сміху сповна
І краси тут буяє доволі!
Кличе стримано світ - посміхнись!
І додай до мистецтва іскру.
Відкрий очі і просто дивись
В юність свою і щиру пору.
Зоря...
Задумана тінь від чекання,
Розхристані спогади й я,
Я шепчу зорі рій бажання
В надії на теплі слова.
Я знаю, буде ще добре,
Ще буде і правда, й любов.
Але убиває "сьогодні"
У жилах погашена кров.
Свіча...
Світло і віск на папері,
Ніжно блищиться зоря.
Разом із місяцем в небі
Блукає загублене "я".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217166
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.10.2010
автор: Галина Кудринська