Я кби ж то кімната мала п'ятий куток,то саме там поселилося б справжнє кохання і кімната перетворилась би на світлицю,осяяну сонцем і місяцем одночасно,та на жаль сталося так,що нема п'ятого кутка,тому й тиняється кохання по світу й не може віднайти собі притулок,зранку до ночі воно ходить по оселям,випромінює своє світло з надією,іноді воно стомлюється і десь ховається,наприклад під капустою на грядці і саме там його хтось знаходить,але іноді воно плаче проливним дощем і тоді в оселях стає прохолодно,а іноді буває зовсім холодно,бо кохання засипає снігом.
Та хіба годиться?Хіба годиться заривати його в сніг?
І якщо воно вибереться зі снігу і все ж таки залетить в вашу оселю,то воно буде трішечки холодним,але воно справжнє,його потрібно лише зігріти своїм серцем,покласти на свої груди,хай відпочине і зліпити хоча би малесенький горщик,посіяти зернятко і все...І більше нічого не треба,лише іноді поїти його водою і виносити на сонце,і воно проросте,обов'язково проросте,бо кохання-то квітка,і розквітне,обов'язково розквітне і навіть буде дарувати аромат,аромат кохання,його потрібно уловити,бо аромат той тонкий,тонкий.Ви відчуваєте,так,звичайно відчуваєте,його не можна не відчути,тож запам'ятайте його на все життя і бережіть його,бо квітка,як і все живе має свій час і своє місце.Дякую,любі мої,кохайте,закохуйтесь і будьте кохані!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217041
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2010
автор: Ольга Ратинська