Ти відчуваєш світ цей надто тонко,
Немов би бачила безмежність порожнечі,
Вона в очах твоїх відбилася малюнком,
Де доросла біль з`єдналася з наївністю малечі.
Самотньо терпиш свою несправедливість долі,
Несеш недугу,що лягла в покручених долонях,
Твої думки,-десь за вікном,замріяні,на волі,
Вона пульсує недосяжною спокусую у скронях.
Там- ти гуляєш з друзями по місту,
В кафешці п`єш ледь теплий літній чай,
Така, як всі...Й проміння сонячним намистом,
Твої долоні пестить,ніби невзначай...
Й замріяна смішинка проріже вхід в реальність,
І закричить печальна замкнена душа!
Вона жива, вона не скорена,хоча й фатальність ,
Порив її у безнадії заглуша...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216694
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 18.10.2010
автор: Межа реальності