До сонця всміхаюсь крізь сльози,
На серці ж пекучий злий біль,
Що я подолати не в змозі
А небо…Як синя ваніль…
Навколо ж так сіро.Ті самі будинки,
Зжовтіла осіння трава,
Думками мандрую,бреду без спочинку
І в хмарах моя голова…
А небо-безмежне, а небо-байдуже
Дощем поливає мене,
Часом його бачу в очах і в калюжах,
І тут, на землі, воно є…
Я ніби у клітці.Така порожнеча
Давно я згубила свій шлях
Ці сірі будинки.Я мрію про втечу,
Блукаю…І дощ на щоках.
Кричати я хочу,нестримно, до сліз,
Воно ж всеодно не почує…
Бо скільки тих криків,що в гомін злились,
Тих душ, де самотність панує
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216498
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.10.2010
автор: WildVictoria