До сонця всміхаюсь крізь сльози

До  сонця  всміхаюсь  крізь  сльози,
На  серці  ж  пекучий  злий  біль,
Що  я  подолати  не  в  змозі
А  небо…Як  синя  ваніль…

Навколо  ж  так  сіро.Ті  самі  будинки,
Зжовтіла  осіння  трава,
Думками  мандрую,бреду  без  спочинку
І  в  хмарах  моя  голова…

А  небо-безмежне,  а  небо-байдуже
Дощем  поливає  мене,
Часом  його  бачу  в  очах  і  в  калюжах,
І  тут,  на  землі,  воно  є…

Я  ніби  у  клітці.Така  порожнеча
Давно  я  згубила  свій  шлях
Ці  сірі  будинки.Я  мрію  про  втечу,
Блукаю…І  дощ  на  щоках.

Кричати  я  хочу,нестримно,  до  сліз,
Воно  ж  всеодно      не  почує…
Бо  скільки  тих  криків,що  в  гомін  злились,
Тих  душ,  де  самотність  панує

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216498
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.10.2010
автор: WildVictoria