Прозорість зосенілої води, а мутність синя...
А млин старий, не меле ані час, ані мукУ,
Лиш мУка наскрізь скиглить про провину,
За що покуту ми несем таку?
А жовтість ще фланеллю зігріва,
Той, ледь відчутний, дотик охололий, літа,
Жаги минулої на крильцях вмерлого жука,
І сонцю в позі лотоса прийшла пора сидіти.
Я так боюся люстр води, що бачили обличчя,
Того, що вже лиш в снах і в мареві із снів,
А зорі вже у в змові з Терезами й ніччю,
І вже чекає холоду вода, земля - снігів.
Як швидкоплинні ми... Як золотіє горизонт,
Що манить, і тікає, і за нами стежить,-
І ми йдемо, вдихаючи останніх злив озон,
Іще не все… Іще наступить нежить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216177
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.10.2010
автор: Лана Сянська