Стою серед отав, як пахне м’яко тиша,
А на верхах лісам вітри стрижуть хребти.
Я народилась тут, довіку тут залишусь,
Поміж отав і зір, що мріють з висоти.
Не сплю вже майже рік, думками в небо лину,
Душею прагну ввись, а тілом до людей.
Вони такі як я: з роси, душі і глини,
Із суттю в серцевині, і голосом з грудей.
Із брості в пишний квіт, із квіту в лист і зав‘язь,
Аж плодом золотим до ніг їм упаду.
А по снігах і снах я знову повертаюсь,
Допоки до межі своєї не дійду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215578
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.10.2010
автор: isabel