Осінь знов натякає мені про своє повернення,
То дощем посіче, цвіркунам розладнає скрипки,
Згірклий дим понесе і раптово в обличчя оберне ним,
То листком пожовтілим пожбурить прямісінько в шибку.
Я читаю її послання поміж калюжами,
Намагаючись кожного разу минути Post Skryptum.
Я люблю тебе, осене, гостру, бурхливу, застуджену,
Але дай ще два тижні потішитись бабиним літом.
***
Кремацію осені вкотре вчинили завчасно,
Лиш дим перегірклий розвіявся містом байдужим,
І тужно кружляла жалобна процесія птаства,
Що тільки одній їй без осені буде сутужно.
***
Течуть дощі на розпочату осінь,
Змивають позолоту із дерев,
А десь під муром ще наївно просить
Тепла старенький скам’янілий лев.
Йому б ще спину трішечки погріти,
А йдуть дощі на тиждень наперед…
Гасають в парку і сміються діти,
Вилазячи до лева на хребет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215468
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2010
автор: Марципанна