А вже ж бо сонце в осінь перелито,
пташата в леті пробують крило.
Ще гойдалка вітрів гойдає літо,
та різнобарв’я – мов і не було.
Вже обрії заслали хмари сизі,
проміння в золоту заперто кліть.
На погляд спершись поглядом донизу –
ледь починає кронами паліть.
З них прохолоду струшують серпанки,
на крила тиші сіється роса.
В бурульку виноградну соком п’янко
терпкий промінчик з неба прослиза.
Ще куряву доріг здіймає вітер,
іще тепло стебельце пам’ята.
Воно ще не сховало в сховок літа...
Цвіркун сюрчить – мелодія не та,
не сонячна, як досі, не уроча,
нанизує на струни висоту.
Вечірню тишу звук її толочить –
не ту октаву зіграно, не ту...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215453
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.10.2010
автор: Omega