Вона куталась в товсу пухову хустку.
Хукала на змерзлі пальці кучерявими хмаринками пару.
І ніяк не могда зігрітись.
Стара щойно повернулась до своєї маленької, перехнябученої мазанки.
Піч тріснула.
Без пічника не обійдешся, хіба що грубку між кімнатами розтопити.
Пішла до повітки по дрова.
Хруп-хруп – сердиться сніг під ногами. Мовляв, не топчись, бач який я гарний, білий та блискучий.
Знайшла декілька полінячок, розтопила.
Легше.
Але чомусь стало так самотньо.
Все життя люди її сторонились, от тільки діти з любов’ю її зустрічали, гралися.
Вона також відповідала не менш палкими почуттями.
Коли була вільна хвилинка розмальовувала дітлахам шибки чудернацькими візерунками:хвостатими павичами, ялинковими гілочками,небаченим мереживом.
Справжні витвори мистецтва.
- Бачте, яка вона чудова - говорили дітлахи – наша бабуся Зима...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215266
Рубрика:
дата надходження 10.10.2010
автор: Журба