Вишневий сад цвіте снігами
і падає, як спалахи зорі
у воду, що освячена ночами,
акустикою місяця згори.
Ті погляди, як очі-ночі
проймають до безпам'яті... сумні,
далекоглядні і пророчі
приходять знову й знову в сни.
Жагучі, лжепустельні жорна
жаринкою торкаються життя
і в натовпі, як хмара чорна
живуть, щоб обікрасти каяття.
Фатальний рух блукає десь позаду
розбитий словом, як журба торішня
весни чекаю у зимовій тиші саду,
де і для нас колись цвіла рожева вишня.
Алюзія в душі... блукає,
вітрами цвіто-сніг несе.
Не все, лише частинка серця ще кохає
і вишня одцвітає де-не-де.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215085
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.10.2010
автор: Окрилена