І мила стала, водночас, не мила,
І одинокість в серденько зайшла,
І ,кривдою,підступна,шепотіла,
Й мур навіки з розпачу звела,
Мрії юні в літнім оксамиті,
Розбила об холодний біль образ,
Й в приємний сон закоханої миті,
Зронила зерна недовір й відраз.
І плакала любов на ложі смерті,
Що народилась в чистоті спонук,
Й в життєвій неспокійній круговерті,
Надіялась на міць сплетіння рук.
Та мовили вуста байдужо,
І в погляді застигла сірота,
Й кивали сумно їм пахучі ружі,
І голосив самотньо вітер-сирота...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214910
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2010
автор: Межа реальності