Я бачу осінь шурхотом з−під ніг,
І на щоці − ледь мокрими сльозами
Із неба. Може дощ, а, може − сніг...
Лиш образи непевні за словами...
Я бачу ліс пошерхлістю кори
І ароматом свіжої живиці,
Я бачу лід, що дотик мій зігрів −
У воду, а був твердий, наче криця.
Я бачу день у тембрах і тонах,
Я бачу ніч у тиші й відголосках,
На смак, на дотик, в трепетних словах,
Мій колір − звуком виписаний плоско...
Чи кучеряво?.. Що ж мені робить?
Не можу розв′язати цю дилему...
Не знаю я, як райдуга звучить,
Яке на дотик може бути небо −
Не знаю... Та на смак воно гірке
І невимовно сповнене покори.
І мої очі дивляться на те
З криниці серця, й прозрівають зорі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214829
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.10.2010
автор: Лариса Іллюк