Осінні дні промокли вже дощами.
І вітер-волоцюга все не спить.
А я іду знайомими стежками:
Не хочу мить Любові загубить.
Вона у нас висить на волосинці,
І легко так ми зможем її вбить.
Хоча ж живе у кожній в нас клітинці..
Захочемо - і зможемо спалить.
А вітер вже розпалює багаття,
Танцює і радіє: хай горить!!!
А осінь одягла вже жовте плаття:
На поминках Кохання сльози лить.
Любов Цвіте, як квітка, бідолаха.
Ось дощик накрапати вже почав.
Приречена на смерть...Готова плаха.
Та ти про це давно, звичайно, знав.
Любов кидаєш в полум"я без страху...
Вона ж жива...дивися: ще пашить..
Та бачу я, ту квітку, замість праху,
Пелюстками рожевими тремтить.
Та що це? Десь взялись НАДІЯ й ВІРА,
Й вогонь удвох зуміли погасить..
А в серці зазвучала ніжна ліра
І наказали Їй ще довго- довго жить...
------------------------------------------
Балада - невеликий, здебільшого віршований твір героїчного, або фантастичного змісту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214826
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2010
автор: Н-А-Д-І-Я