Він душу рвав, вертаючи єдину
Віддав би всього, а не половину…
Встеляв під ноги пелюстки шовкові,
То було марно – біль в брудному слові...
І от тепер вона його минала,
Колись любила, вірила, прощала…
Якщо згасають іскри у серцях -
Тріски в багаття – наче в душу – цвях.
Він тлів і марив вірою своєю,
Що все повернеться, він буде поряд з нею…
І ось прокинувся під спалахи зірок…
Це віщий сон, чи натяк, чи урок?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214280
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.10.2010
автор: Віктор Нагорний