Холодний протяг усе життя мріяв грати на скрипці. Вона була тут, поруч, в темному закіптюженому куточку комірчини.
- Так – думав він – лише здається що вона поруч, насправді недосяжно далеко. Старий футляр надійно оберігав її. Від кого? Я ж зовсім не холодний, ну хіба що інколи.
Дійсно, весняної пори він боязко дотикався залізних защіпок, ніжно шепотів в темряву слова кохання. Коли було спекотно – обвівав арештантку медовим диханням літа. Але восени ставало сумно і ... протяг мріяв. А чом би й ні? Кожен має право на мрію. Раз за разом в його уяві поставала тендітна тонка шия, округле гладке тіло і голос – високий , чистий, що легко лине до небес. Протяг уявляв як ніжно доторкнеться струн і вони забринять як вранішні краплі роси, як ніжно проведе тілом, як смичком, і скрипка з любов’ю і пристрастю відповість йому.
Спливали роки, а мрія так і залишилася мрією. Скрипка, нікому не потрібна, самотньо тулилася до стіни. Аж ось, одного дня відчинилися двері. І до кімнатки зайшла дівчина.
Протягу здалося що він бачив її... Так... Так...це ж вона... колись... залишила тут свою маленьку скрипку. Залишила і пішла ... надовго.
Протяг затаївся і чекав. Чекав, що ось нарешті він побаче маленьку, тендітну красуню, зізнається їй в коханні. І вона, вона.
Дівоча рука невпевнено потягнулася до футляру. Ось клацнула одна защіпка, друга.
Швидше, швидше – прошепотів протяг. Дівчина смикнулася. Повела плечима відганяючи прохолоду. Протяг причаївся, забився в шпарину і звідти вже спостерігав за володаркою скрипки. Та нарешті дістала... що це, а де ж омріяна красуня. Де тоненькі струни? Лише одна мляво звивалася вздовж гладкого тіла, тоненької шиї.
А як же моя мрія ?!!
Дівчина затиснула скрипку підборіддям, рукою погладжуючи маленький корпус. Підтягнула єдину струну, яка на диво залишилася цілою після того давнього татового концерту. Він вирішив проявити свої музичні здібності. Схопивши дитячу скрипку виконав соло. Вдаючи що це гітара. Струни перелякано пищали під важкою чоловічою рукою. А пальці щипали. Смикали їх. Ось не витримала одна струна, друга... залишилася єдина і та втратила свій звичний голос. Пальці стукали по лакованим бокам, як по барабану. П’яний голос виводив військовий марш.
Нарешті концерт скінчився.
І скрипка назавжди залишилася одна в старому потертому футлярі... одна зі своїм маленьким. Нікому не потрібним горем.
Протяг тихо плакав в своїй шпарині. Він оплакував свою нездійснену мрію.
- Невже я ніколи не доторкнуся до неї – стогнав він. Невже отак. На цьому все і скінчиться? Протяг наблизився. Зітхнув і рвучко вилетів з кімнати
Скрипка глухо застогнала усім тілом. Футляр зачинився. Клацнула одна защіпка, друга. Повна Темрява. В Чорній пітьмі яскравими були лише спогади і кохання. Кохання до холодного протягу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213929
Рубрика:
дата надходження 02.10.2010
автор: Журба