. "Ми приходим на Землю,
Щоб лишати сліди..."
Ще секунда,ще мить
І серце згорить
У твоїх долонях...
А сонце по скронях
Лише пробіжить.
А тобі вже не жить,
Бо час твій пройшов,
А ти не знайшов
Те, що вічно шукав.
І пустий лиш рукав
Звисає з плеча...
Де твої руки,
Де твої мрії?..
В хвилину розпуки
Холодом віє
Мороз із душі...
А все в твоїх руках,
Але душу охоплює страх.
Бо день пролетів,
А ти стільки хотів
І нічого не встиг...
Яке дивне життя -
Ти летиш в майбуття,
Обнімаєш за стан,
А в руках лиш обман
І пустота...
Це кожний проходить,
Коли сонце не сходить
Крізь двері розлуки,
Коли падають руки
І гасне свіча...
Та час завжди лічить.
Те, що калічить
Випадково життя.
І лиш каяття
Не дасть спокою,
Усе за собою
Спомин веде...
Спомин - наука...
Хай серце розпука
Більш не тривожить.
Розум все може...
Та наша душа,
Ніби мале лоша
Нерозумно все скаче по полю.
На міцьність випробовує долю
І веде невідомо куди...
Та сніги замітають сліди,
Бо не вічно живем...
А що після нас?..
Ставлю питання не раз.
Що лишилось в засніженім полі?..
Спасибі замученій долі,
Якщо залишились сліди,
По яким можна і другим іти...
Через хащі людського життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212984
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.09.2010
автор: Д З В О Н А Р