Йдем манівцями, немов неприкаяні,
Щастя шукаємо десь по окраїнах,
Навіть до власного болю звикаємо.
Бродим, безликі в безумстві, отарами,
Чварами душу на шмаття розкраяли,
Зернами скверни по вінця загаїли.
Совість вважаємо річчю примарною,
Зрадами ситимось, бідами маримо -
Наче хтось злими усипав нас чарами.
Громи небесні по грішниках вдарили,
Сонце сховалось за чорними хмарами,
Піниться небо в палаючім зареві...
Може, це янголи нас відрікаються?
Марно на прощення люд сподівається -
Душі загублені в рай не впускаються!
Боже, за що так жорстоко нас скарано? -
Носимо в душах облудливість Каїна...
Час вже спинитися, час вже покаятись!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212964
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.09.2010
автор: валькірія