Розплету волосся в місячному сяйві,
Полечу блукати вітрові навстріч.
Не питай навіщо – запитання зайві,
Я з собою хочу бути віч-на-віч.
Заплету у коси мерехтливі зорі,
У віночок сплівши розмаїття снів.
Знаєш, а тобою знову сни ці хворі
І нема спасіння вже від них мені…
Позбираю іскри у сіянні ночі,
Щоб зуміти мрію серцем берегти…
Ну чому у неї знов твої лиш очі
І чому до тебе знов несуть вітри?
Розіллюсь бажанням по нічному небі,
Розчинюсь в зірковім ароматі свіч…
Не питай навіщо, не питай, не треба,
Я сама з собою плачу віч-на-віч…
Розплету волосся і розправлю крила,
Я не чарівниця – просто добре так
Вільною від світу в далечінь щосили
Полетіти й щастя відчувати смак…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212895
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2010
автор: Olechka