Перегортаючи сторінки спогадів,
я розумію, що мій поспіх недоречний,
що крізь омани і непевні здогади,
крізь сумніви, крізь серця колотнечу,
я біг і не підводив погляду,
позаду — спалені мости й руїни заперечень.
Як втриматись у ритмі сьогодення?
Можливо для душі потрібна тиха гавань?
Щоб там черпати досхочу натхнення,
щоб віднайти в собі той “вічний травень”,
і там вслухатись зі смиренням
у гуркіт шторму? Але зваба дальніх плавань...
кличе..кличе..кличе..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212676
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.09.2010
автор: Аскет