Мариновані бетоном промені сонця залізли мені під повіки. Прозорі фіранки не вберігають від дня і дзвенять сяйвом-будильником по думках. Тебе нема, ти залишився вчорашнім.. Я здала тебе, як передостанню у своєму житті сесію і думаю, яким за черговістю був ти і скільки разів ще повертатимешся до мене в серце і в ліжко. Замість тебе у мене завжди був ти, я привикла жити підмінами понять і не бачити їх. Друзі, що кохаються, друзі, що кохають і кричать на весь світ, що вони не разом, оминаючи при цьому вуха одне одного. Найважче мені буде без твого запаху, котрий живе у мене під шкірою, виливається з мене слізьми і перетворюється у повітря, котрим дихаю. Це вже мій запах, як я маю його віддати і стати беззапаховою, це мабуть буде неможливим. А ще знаєш, мені прийдеться поміняти собі очі, теперішні мої очі привикли дивитись на тебе ніжно, кохаючи і цього не знаючи, вони деталізують до мінімуму кожну твою рису і порух, відкидають все непривабливе і насолоджуються тим, що може бути хтось настільки ідеальний.. Отже мені прийдеться купити нові очі, котрі дивитимуться на тебе, як на звичайного друга, з звичайною зовнішністю та такими ж недоліками, як і у більшості двадцятиоднорічних хлопців… Сумним є ще припущення, що Все Наше найкраще вже закінчилось, я перестала завдяки тобі і собі вірити в утопію ілюзорного щасливого майбутнього, і воно розвернулось і побігло від нас щодуху до справжніх пар зі справжніми стосунками і справжніми вирішеннями проблем. Ми більше не будемо спотикатися одне об одного, але відповідно і не будемо падати одне одному в обійми.. Не будемо гратися тілами, лежати у ванні з ноутбуком і віддаватись пристрасті на поломаній лавочці.. Це все перетвориться на «колись було»… Лунає питання - як зараз? Зараз я звикатиму до світу де є інший ти і інша я, такі близькі, що мусять стати чужими, такі однакові, що мусять концентруватись на відмінностях, такі боягузливі, що воліють боятись самотності, аніж постаратись їх заповнити собою. Я буду поруч завжди. Ловитиму тебе за ноги, руки.. Але не торкатимусь тебе там де серце і нижче пояса.. Знаєш я чула, що коли купуєш нові очі, як бонус дають пристрій, у який можна злити любов.. Я мабуть побіжу до магазину, поки не закінчилась акція.. Якщо я зустріну тебе по дорозі туди, ще встигну поцілувати і обняти і подивитись теперішніми очима.. Якщо по дорозі назад, ти можеш мене спочатку не впізнати бо можливо колір нових очей не буде карий, а любові відкачають забагато.. Але це минеться.. Тому що все минається… Ми не вперше змінюємо світ навколо і вчимося заново у ньому ходити і говорити.. Якщо і цей раз не відведе нас надто далеко одне від одного, я почую тебе, лиш би ти далі говорив тією ж мовою…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211880
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.09.2010
автор: Daryna