А страшно буть безсмертним, страшно бути –
відчути подих вічності і пута.
Коли вже ти не птах і не людина,
а просто невмирання середина,
і навіть не плазун і не комаха,
а так собі – безсмертний бідолаха.
Ти мандрівник по відстані і часі,
в пустій ході самотній і нещасний.
І може статися, не буде навіть свідків -
з яких епох простуєш ти і звідки.
Не з нами, грішними, не там, де і святі –
чи ти такої б участі хотів?
Та певне ж, ти б за смерть віддав, що мав,
не раз до неба руки б ти здіймав,
бо на шляху, отім, що без межі
усе було б чуже і всі чужі,
і може б ти ще Господа молив,
аби твій вік безсмертний умалив,
змінив гріхи усіх твоїх доріг
бодай на пекло – все ж серед своїх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211262
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.09.2010
автор: Omega