Росою вранішньою вмитися
під ластовиний дружній щебет.
Де опустили верби китиці -
у сонця світлості пожебрать.
Жебрачимо - хто де, хто в кого:
свого достатку не надбали ще.
Знайшовши золоту підкову,
візьмемо, й викинем на звалище.
Коли що й маємо - не цінимо,
а загубивши, гірко плачем.
Тому й невдачі в нас поцілюють,
що не шануєм - лиш жебрачим
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211144
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.09.2010
автор: Omega