Один на двох, один, як дикий мох –
прилаштувався владно і надійно,
брехнею обснувавсь, як павутинням –
один на двох – величний, наче Бог.
Він сам себе в лукавстві переріс,
осліплений рожевістю ілюзій,
не стямився, куди поділись друзі,
а думав, що вони завжди і скрізь.
Один на двох! – а радості нема,
і кожен день – лиш тіні бутафорій,
і дух давно і безнадійно хворий,
який доладна плоть іще трима.
Заплутався – себе самому жаль...
Там попіл сивий, де було багаття...
Де мед спокус – роїться ос багато
з трутизною їдких смертельно жал.
Вже сумнів, як ядуха, перейма,
вже малодушність схожа на параліч,
і наш герой – одна моральна каліч,
якій і ліків, нібито нема.
- О, тільки б клопоту! – стене один плечем.
- Мені б такого лиха! – хтось промовить.
Та є в житті одвічна аксіома:
Зрадливий хрест розчавлює нікчем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210725
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.09.2010
автор: Omega