Прости нас, Господи, за те,
Що ми роками пропадаємо,
Де ніби й хліб й до хліба маємо,
Але у душах в нас цвіте
Під синім небом - золоте
Пахуче поле з стиглим колосом.
Що ненька-мати хриплим голосом
Із ниток туги сум плете...
Пробач нам, Боже, і гріхи,
Що хтось не має де молитися,
Не може навіть притулитися
Через чужинські порохи
До найдорожчої руки.
Що дехто смів і ненавидіти
Усіх, хто хоче дого всидіти,
Де правлять бал владні верхи...
О, мати Божа! Не гнівись,
Що наші діти - поза ласкою
І засинають не із казкою,
А з тихим жалем обнялись.
Ми й далі будем слати ввись
Тобі слова подяки й віри,
Бо Твоя щедрість є без міри.
На наші просьби одзовись...
Змилосердися, Отче наш!
Бо довго ми живем надіями,
Що ощасливлять нас подіями
Ті, що затіяли шабаш...
Ще раз пробач нам, Отче наш,
За те, що мучим себе втомою,
За те, що ми іще не вдома є,
За наших дум ажіотаж...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210528
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.09.2010
автор: stefko