.."Залиш щось на пам’ять про себе.Тоді, коли я буду далеко, я відчуватиму, що ти поряд…" Вона посміхнулась.Звичайно, він згадає про неї…
..Вона не спала усю ніч. Ні разу не зімкнула очей. Лише дивилась..дивилась у вікно, на небо, зірки, нічого не помічаючи навколо.. аж поки не настав ранок..Як вона любила такі ранки!Коли перший хитрун-промінчик сонця, прострибнувши крізь щелину фіранки,ніжно торкався її личка, ковзав по ньому, бавився, лоскотав, доки вона не прокидалась від його настирливості і посміхалась йому(Дитина СОНЦЯ!)..Сміялась усьому світу! І поспішала дарувати посмішку Тому,кому завдячувала своїм щастям..Тому одному, якого кохала всією своєю сутністю, Тому,кому прагнула віддати усе, навіть..життя.. Та сьогодні ранок лише прорізав її свідомість яскравою різкою думкою..Вона знала,що побачить Його, як завжди..та можливо..востаннє..
Ця думка вже не так лякала її. Втім, вона втратила відчуття реальності, намагаючись притупити біль,який ось як місяць часу розриває її серце..Зараз вона вже нічого не відчувала, не боялась..просто не знала, чого їй ще чекати від цього життя…
..Поллі згадала про його прохання..Нарешті підійнялась з колін,які аж затерпли і почервоніли від довгого стояння на них(та байдуже!), підійшла до столу, витягнула з шухляди великі ножиці і відрізала пасмо свого волосся.. Волосся в Поллі було надзвичайне: довге, хвилями спадало на плечі, осяйне(здається у нього було вплетене саме золото!)..Він любив його, його колір, запах, любив торкатись її локонів,закручувати їх собі на пальці.. Втім, він любив в ній УСЕ: її ніжну сумну посмішку, її сповнені незрозумілої печалі очі(такі подібні до його очей), дивлячись у них,можна було без слів зрозуміти, відчути, побачити всю душу дівчини..А головне- він любив її справжню, любив такою,якою вона була поруч з ним, любив за те, КИМ ВІН ставав поруч з нею.. В такі хвилини було завжди легко і просто. Лише одна думка про неї змушувала його боротись за життя, за волю, за їхнє з Поллі щастя..Так було не раз.. Вона була його і він знав,що так буде завжди…
Та хіба ж він міг уявити, що таке може статись?! Уявити, що йому доведеться зникнути з її життя?!..можливо на довго, можливо й назавжди..
Та ні ж бо!- Він зробить Усе! Зробить усе,щоб повернутись до неї! Чуєш,Поллі?!- УСЕ!...
..Поллі, довший час стоявши нерухомо все біля того ж столу, зараз здригнулась, ніби прокинулась від жахливого сну..Нарешті поклала пасмо в коробку у формі серця з під її улюблених цукерок, які він колись подарував їй..Він добре знав її смак- шоколад..
..а ще записку "КОХАННЯ ВІЧНЕ. МОЯ ЛЮБОВ..ВІДДАЮ ТОБІ..ТВОЯ НАЗАВЖДИ..П."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210486
Рубрика: Нарис
дата надходження 12.09.2010
автор: mystery