Я з одкровенням сам-на-сам.
Минулих днів розчахнуті зіниці.
Знов пам’яті належить воскресать,
щоб пригадать минуле- до дрібниці.
Потрібне це не мертвим - нащо їм?
вони вже впокоїлися, сердешні...
Крізь глибину віків і поколінь
очима пращурів побачити - прийдешнє.
Вервечки днів сплелися в ланцюги.
Чиєсь життя в сильцях - неначе птаха.
Безмежний час - як в моря береги...
Криваве сонце падає на плаху.
Вмирає день – багрянцем в косогір.
Осколки сонця - зорями до неба...
Чиєсь життя не варте, може, гріш -
на землю інше вернеться, мов лебідь.
Зазнала, Україно, на віку -
гуляла смерть на чорному бенкеті.
Скільки дітей твоїх загинуло від куль,
скільки від голоду у мирнім тридцять третім!
До днів теперішніх нелегким був твій путь,
та й нині не завжди на ньому радість.
Нема такого права нам - забуть,
бо забуття подібне чорній зраді.
Я з одкровенням сам–на-сам.
Минулих днів розчахнуті зіниці -
в них біль мого народу і сльоза,
і віра в нас – висока, мов дзвіниця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210442
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.09.2010
автор: Omega