Сходинки часові життя минають
Долаємо їх поступово ми.
Ось тільки нас дитятка утішають,
Знайомі зирк – вони вже підросли.
Нас милувало перше слово «мама»,
І першим крокам так раділи ми.
Дорослою тепер дитина стала
І інтереси в неї вже не ті.
Недавно ще з малечею гуляли,
Було нам втішно вулицею йти
Далеко ми дитину не пускали.
Тепер не дуже покеруєш ти.
І іграшки дитину утішали –
Цікавими були та дорогі.
Тепер вже непотрібні вони стали,
Серйозне зацікавило її.
Дитинства час по-своєму прекрасний
Нехай дитині радість він несе,
Своїми клопотами він дочасний,
Нехай він незабутньо промин́е.
18.02.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210236
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2010
автор: С.Плекан