Спимо собі у повиточку долі,
плете життя мереживо надій,
аж доки душу зло не переполе,
понищить щастя паростки бліді.
Метелик горнеться крильчатами малими -
у сподіванні квіти обійма…
пожуриться, і далі в світ полине,
бо пісні щастя в квітах тих нема.
Впаде сльоза росою на пелюстку,
у небо сонце хмару підійме,
загоїть біль, та в місці болю - пустка,
немов з корінням
вирвано мене.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210014
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.09.2010
автор: Omega