Україно моя калинова!
Скільки лиха народ твій зазнав,
Поки вітер святої обнови
На просторах твоїх загуляв.
Скільки раз вороги ненаситно
Зазіхали на землю твою.
І ти волю свою непохитно
Боронила в смертельнім бою.
Про незламність твою і відвагу
По всім світі розносився слух,
Джерелом тої сили й наснаги
Був козацької вольниці дух.
Він гойдався в колисці вербовій
Під зажурливий матері спів,
І зростав у добрі і любові
Вільний син українських степів.
Хмільний вітер із Дикого поля,
Терпкі запахи росяних трав
І палке поривання до волі
З молоком материнським вбирав.
Недарма молодим козачатам –
Здавна звичаї ці повелись –
Батько й мати справляли спочатку
Коня доброго, шаблю і спис.
І міцніли козацькії лави,
Гартувались, як сталь, у вогні.
Дух козацької волі і слави
Підіймав наш народ до борні.
Крізь століття зневаги й сваволі,
Через терни страждань і біди
Ясна зірка жаданої волі
Україні світила завжди.
І здійснилася мрія народу:
На початку новітніх століть
Україна, здобувши свободу,
Як держава могутня стоїть!
10.01.07.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209884
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.09.2010
автор: Микола Верещака