Він Козачанським здавна зветься
Цей ліс, похмурий і густий.
Шумить, хвилюється і гнеться,
Мов хоче щось розповісти...
Вже відгриміла громадянська
І лютий голод здаленів,
Та не вгавала рать радянська
І все шукала ворогів.
Щоб розстріляти чи заслати
На ті далекі Соловки...
Ніхто не зможе заховатись
Від пролетарської руки.
Дали в сільраду "рознарядку" –
Знайти з десяток мужиків,
І для наведення порядку
Арештувать, як шкідників.
Забрали столяра Дем'яна...
В колгоспі вулики робив,
Але навмисно так погано,
Що кліщ в них бджоли погубив.
Забрали сторожа Миколу...
Цього за злочини такі,
Що він хотів спалити школу,
Та відсиріли сірники.
Забрали конюха Мартина...
Бач, здох колгоспний жеребець!..
На всіх знайшлась якась причина,
До всіх підшили папірець.
Знайшлись негідники, іуди.
Щоб настрочить брехню й підлог,
Які ж бувають підлі люди,
Нехай таких скарає Бог!
...Автомобілем, рано-вранці
Примчав загін енкаведе
І, згідно списку, ніби бранців,
Зігнав приречених людей.
І, затуливши шинелями,
Щоб не побачив чесний люд,
Глухими дальніми полями
Їх повезли в район на "суд".
Не довезли кати зловісні -
Так поспішали "по дєлах",
І в Козачанськім темнім лісі
Всіх розстріляли, бідолах...
Коли їх люта смерть скосила,
Здригнулись небо і поля,
Ніхто не знає, де могила,
А знає лиш сира земля...
О, скільки, земле, рідна мати,
Пізнала ти тоді біди,
І скільки ти змогла ввібрати
Крові і сліз, немов води!
Стоять в зажурі на сторожі
Над їх могилою дуби,
А в небесах у дні погожі
Кружляють білі голуби.
Ми жертв репресій пам'ятаєм -
Нащадки їхні й родичі:
За "упокій душі" читаєм
І в храмах ставимо свічі.
22.12.05.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209066
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.09.2010
автор: Микола Верещака