Може, я й не екстрасенс,
Та щось таки передбачати вмію.
Може, хтось не бачитиме в цьому сенс,
Та що я тепер вже вдію?
Коли мене ти обіймав
Моє тіло пронизував струм,
Тоді ще нічого ніхто не знав,
І навіть у тебе не було ніяких дум.
Тільки я знала, ні, відчувала,
Що всьому прийде кінець,
Мені на вуха доля шептала:
Не поведе тебе він під вінець.
Та я мовчала, затуляла свої вуха,
Не помічала вагомих дрібниць.
Не слухай мене, не слухай,
Я впаду долілиць.
Буду лити сльози й клясти за те,
Що відчувала, ти чужий, хоч і зі мною,
Прости мені, моє кохання за все,
Більше до долі не буду обертатись стіною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208805
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.09.2010
автор: Яна.