Хтось розтанув!

Мій  незнайомий  друг  насолоджувався  останнім  подихом  літа.  Падав  дощ,  а  я  танула.  До  заходу  сонця  кілька  годин.  До  моєї  смерті  кілька  миттєвостей!
   Останні  квіти  літа  згорали  під  загадкові  звуки  саксофону.  Я  блукала  чужим  світом  у  пошуках  неба.  Позаду  стояв  старий  Львів.  Попереду  -  нова  самотність.  Попереду,  напевно,  пустота.
   Старий,  сумний  музикант  вміло  плакав  якусь  мелодію  під  ноти  свого  настрою.  В  нього  були  карі  очі  і  важка,  але  невимушена  посмішка  в  куточках  губ,  якими  він  цілував  інструмент.    В  моїй  голові  промайнула  думка,  що  ця  людина  щаслива.  Виглядати  похмурим,  але  приховувати  усмішку  –  бути  щирим,  не  для  того,  щоб  це  бачили  інші.  Хм...цікавий  пан.  Я  кинула  в  футляр  з-під  саксофону  кілька  монет  і  пішла  старою  вулицею  далі  –  назустріч  небу.
   Щасливий  дощ  був  настільки  теплим,  що  я  дихала  на  повні  груди.  Відчуття  легкості  шепотіло  моїм  думкам,  щоб  ті  ішли  вперед.  А  відчуття  болю  не  давало  ступити  і  кроку.  Я  присіла  на  стару,  так  знайому  мені,  лавочку.  Розболілась  голова.  Я  закрила  очі.  Побачила  веселку.  Таку  світлу  і  чисту,  тільки  у  формі  крапель  літа.
   ‘’Вам  потрібна  допомога?’’  –  запитала  жінка,  яку  я  навіть  не  помітила.  Вона  сиділа  поруч  в  довгому,  зім’ятому,  чорному  платті  і  довгим  рудим  волоссям,  яке  лягало  на  плечі,  цілуючи  їх.  В  руках  у  неї  був  буханець  хліба,  а  поруч    -  безліч  чорних,  красивих  круків,  які  нахабно  з’їдали  приготовану  для  них  поживу.
   “Ні,  спасибі.  Мені  краще!”  –  сказала  я  і  заглянула  незнайомці  в  очі.  В  них  були  зібрані  всі  почуття  людей.  Мене  це  настільки  вразило,  що  незважаючи  на  нестерпний  біль  я  піднялась  і  побігла  вперед,  не  відчуваючи  землі  під  ногами.  Я  мчала  до  старого,  сумного  майбутнього  з  посмішкою  в  куточках  губ,  під  мелодію  саксофону.  Мені  нестерпно  хотілось  втекти  від    доброго  минулого  в  чорному  платті.  В  очах  бриніли  сльози,  як  подарунок  неба.
   До  смерті  одна  мить….....................................................................  
Звук  саксофону  розлучився  з  голосами  круків.  Все  зникло…  Хтось  розтанув.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208648
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2010
автор: Сльоза ангела