Вогонь пожирає троянди посохлі,
Що вчора стояли, червоні, в воді.
І вітер розносить дим по погості
І радісно, й сумно одразу мені.
Чому веселитись, над чим тут сміятись,
Коли до душі вже нічого нема.
Коли закипа вже кров в моїх жилах.
Коли стане осінь, надворі зима.
Та їдкий той дим.
І плачуть вже очі.
Ти зараз вже з ним,
І навколо нема
Нікого. Сказати я хочу,
Крізь товщу стін,
Вже приходить зима.
Та вітер розніс дим по окрузі,
Згоріли троянди, а з ними печаль.
Так випий вина, прогуляйся по лузі.
І дим розтанув. Думки знову в даль.
Я встану, поплачу, жаліти не треба.
Така моя доля, другої нема.
І ластівка чорна, посеред неба,
А ластівка чорна – скоро весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208544
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2010
автор: Юрій Завгородній