Ти в небо глядиш однооке,
Ти збільшуєш кількості слів,
Та ніч поглинає всі кроки,
І морок вгортає мороки,
І зорі сьогодні ясні.
А потім десь потяг заквилить,
Лишаючи темний вокзал.
Здається, ми щось загубили...
І вітер такий однокрилий...
Така одинока сльоза.
Непарності ці будуть вічні,
Як небо, як вітер, як бог...
Але не впадай ти у відчай –
Всього прибуває удвічі,
Коли подивитись удвох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208409
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.08.2010
автор: Сергій П*ятаченко