Ми так чекали на весну,
Морозним днем, зимою в темінь.
Ми так чекали сонця і траву
І різав тьму вночі тоненький промінь.
І щохвилини, щосекунди час летів.
І з часом вже весна не за горами.
А я бажав тебе, і так хотів.
Сказати слово, скинуть з душі камінь,
Що тягарем своїм на серце ліг.
І лід лютневий не тріщав,
А серце калаталось біля ніг.
І мозок тихо верещав,
А ти сказала, що весна не скоро,
Як обухом по голові.
А ти казала, що часи зимові,
Такі прекрасні
І кохані, лиш тобі.
А я люблю весну,
Ті теплі майські дні,
Коли мороз, що ранком,
Сподобався тобі.
І птахи, іній білий
Лякав всіх нас своїм теплом.
А небо чисте синє-синє.
І все життя крихким склом.
І пальці ріже, очі сліпнуть.
А ти казала: "То від сонця все".
І п'яний від кохання,
А ти казала: "То вино п'янке".
І крізь хвилини, лиш чекання.
Я п'яний і сліпий. Бажання…
Весна прийшла і сонця не спинить,
Як не спинити час.
І залишається простить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2010
автор: Юрій Завгородній