Лежу прикутий до постелі,
Давно вже спить пансіонат.
Шикую там, на білій стелі
Рядки віршів, як стрій солдат.
Нехай пошле Господь терпіння,
І сили творчого горіння,
Та слово гостре, як булат.
А ніч безмежна, ніби море,
Так неспокійно на душі,
І щоб залить пекуче горе,
Складаю подумки вірші.
Тоді у пам'яті зринають,
Пласти життя перевертають
Думок сталеві лемеші.
Тому згадались дні далекі
І хата батьківська стара.
На ній було гніздо лелеки,
А там - цибата дітвора.
Мені ще довго буде сниться
Щемливих спогадів криниця -
Дитинства бідного пора.
Який прекрасний світ широкий:
І перша зустріч навесні,
І золоті студентські роки -
Щасливі молодості дні!
Аж ось і скроні посивіли,
Літа, як птиці, пролетіли,
Немов приснилися мені.
Як часто дивна ностальгія
До нас підкрадеться і вмить
Болючі спогади навіє,
І серце тихо защемить
За тим, що вже відгомоніло,
Що відцвіло та відболіло...
Якби це знову пережить!
03.09.05.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208289
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 29.08.2010
автор: Микола Верещака