Вона шукала відповідь вночі
У сяйві місяця...
Одна крізь сон кричала,
Благала небо віднайти ключі,
Які у суєті не раз втрачала.
У спогадах вона верталася не раз
В оті далекії часи,
Коли у снах дитиною літала,
Весь світ у квітах обіймала...
Тепер вона шукала ті шляхи
Які безслідно доля вкрала
...
Вона блукала,
Падала,
Знов йшла,
Не раз спинялась на узбіччі.
Повз неї з швидкістю небес
Неслись такії ж згублені обличчя.
У мОроці зачинених сердець,
З надією на світло вранці
Вона шалено бігла навпростець
Назустріч кимось втраченому серцю.
У променях невидимий митець
Вже малював її дорогу...
Й ключі з надією віддав,
Які вона як скарб в душі сховала...
На перехресті згублених доріг
Вона спинилась.
Замовчала...
Душа її впіймала той момент,
Коли вона спустилася з небес
І з грішним тілом довго сперечалась...
Тоді вона просила сонце опалить
ЇЇ думок обірване лахміття...
Вона шукала дощ аби омить
Сліди минулого з обличчя...
Вона просила сили у Небес
Іти вперед з відкритим серцем...
...
Вона шукала відповідь удень...
Із пам"яті навік стирала темінь ночі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207839
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2010
автор: Ксаня