Слова, самі слова,
Між ними гола правда.
Така малесенька
І квола.
Уся в обідраному платті.
А над усім і звідусіль
Ворони горя і круки брехні
Клюють правду,
Очі видирають,
Груди розривають,
Червону кров
П'ють.
І з кожним подихом
Брехня стає сильніша.
І з кожним подихом
Сил у правди менше.
І з кожним змахом крил
Правда помирає
І хоче бігти, не втікає.
Тоненькими ніжками босими
По кризі, снігові ступає.
І слід багряний залишає.
Стікає кров з роздертої душі.
На сніг стікає.
Розтане сніг і змиє кров.
І там, де босі ноги залишали слід,
Розквітне серед болю,
Одна лише любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207524
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2010
автор: Юрій Завгородній