Щоденниками скорених світів
Життя гортаєш. І мечі – наголо.
І що тобі? Чого ти прилетів
І входиш в коло?
– Я бачив, як незнаної краси
Дівча на небесах росу садило.
– Даруй мені росу, – я попросив,
Вона ж всміхнулась – і розтало диво.
Я сам собі з небес росу струсив,
Але крізь пальці лиш каміння впало...
Чому мені не втримати роси?
Чому вона в моїх руках розтала?
І полум'ям очей з-під чорних брів
Обводиш старців поглядом упертим.
Хитнувшись, сивочолий відповів:
– Ти – смертний...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206399
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.08.2010
автор: olya lakhotsky