Схилилась кущиком калина, - обпалена cонцем вона
Та степом стомлена вже гине, - у краї, чужому, одна...
А ні верби тут, ні ліщини... накрила сива тирса степ,-
Лоскоче жойворові крила, що зводить Небові сонет...
А там, у лузі, при долині, - під щемний щебіт солов"їв,
Горнувся явір до калини, торкався вітами, шумів, -
Вербиця й осока висока вкупі з калиною росла
І корінь пив холодну воду, міцнів з живого джерела...
Якби, хто переніс калину на рідну землю, через Світ, -
О, як би в тім родиннім колі розквіт, ожив би її цвіт!
...Глузує з неї буйний вітер, не вірить тому, що почув, -
Ламає помарнілі віти... йому, степ, справжнім раєм був...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206243
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.08.2010
автор: grycha