Хто дасть зрозуміти
Химерності часу.
У нас уже все є,
Та чогось нема.
Ти встанеш, говориш,
Та винен німіти,
А вольність безмежна,
То просто тюрма.
Кати підневільні,
З наказу катують,
Мордують тебе.
На коліна стаєш.
Та нас не зламаєш;
Поб'ють, та і плюнуть,
В обличчя свободи.
Та час є без меж.
Нехай посміються,
Нехай потанцюють
На нашім погості
Квітки не ростуть.
Ростуть на нім терни.
Воскреснеш, воюєш.
З могили піднімеш,
Коли вже не ждуть.
І вольниця буде
Від Сяну до Дону,
І вольності нашій
Не буде вже меж.
А вони плюються,
Плюються й танцюють.
Та ми ще живі!
На коліна впадеш?
Та це вже занадто,
Це край перед очима,
Туман і свобода,
І радості край.
Так радуйся рідна,
Так радуйся вольна.
Помремо так вільні,
А всі вороги на колінах.
Не ждеш.
А навіщо ждати,
Коли всі біжать,
Пластують на чреві,
В багнюці неволі.
А всі ми є вільні
Шеренги стоять.
Так радуйся рідна,
Так радуйся вольна
Настане і наш,
Найщасливіший час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206242
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2010
автор: Юрій Завгородній