Вже кілька років йшла війна,
кривавий та жорстокий бій із смертю.
Й не було видно їй кінця до дна...
Та треба вистоять, не можна вмерти!
З`явився тут один солдат,
що кинув виклик супостату.
Він знав, що кожен тут як брат,
що кожен платить рівну плату.
Сергієм звали того козака,
і в кожен бій він йшов як у останній.
Давав противнику такого гопака,
що відступав потроху окаянний.
Та враз принесли в лазарет
Сергія з бою вже на ношах.
Це снайпера підступний кулемет
його збив з ніг, неначе коршун.
Констатували смерть одразу лікарі,
і винесли ще тепле тіло...
Та залишили в лісі, на горі.
А бійня далі гуркотіла.
Та дні за три - чотири після цього
солдат розплющив очі, та піднявся,
попрямував до грому бойового.
Він ще не вмер, він ще не здався.
Тож так і ти, шановний друже,
хоч впав, вставай, та йди у бій,
хай снайпер зла над нами кружить.
Та не здавайся, тільки вір!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206211
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2010
автор: NOte