Мені снився сон, наче я вириваю в Луни жмут волосся, а Андрій боїться підійти до мене, бо вже отримав по найболючішому місцю. Сон перебив Кук, який мене розбудив словами:
- Ну що, сонько, прокидайся, я тобі кави заварив і яєчню піджарив. Я вже поснідав, - він відповів на моє німе запитання. Я була здивована його турботою. І це мене так приємно вразило, що мені здалось що я промазала коли першим ділом дивилась на Андрія.
- А котра година?
- Половина восьмої.
- Стоп, а чому будильник не дзвонив?
- Бо я його виключив. Я прокинувся раніше за нього на пів годинки.
- Воу, та ти жайворонок! До речі кава дуже смачна. І яєчня також…
- Я старався для своєї кицьки. До речі я знав що цю ніч проведу з тобою. Інтуїція підказувала.
- Ми ж з тобою не?..
- Ні, я не ліз до тебе як ти і просила. Була б кров. А заміть, її на ліжку нема.
- Дійсно нема. Значить все гаразд. І ти господар свого слова.
- А ти думала, - він щиро усміхався. Мені подобається його усмішка.
- Давай, вдягайся. І я зараз швиденько вдягнусь. Ще треба щоб ти взяв свої речі вдома.
- Окей,я в принципі практично одягнений.
- Якщо труси – це практично одягнений, то мабуть я також одягнена,- я всміхнулась однією зі своїх найблискучіших усмішок, а він просто поцілував… Це дійсно була ваніль… Люблю ваніль…
Ми швидко зібрались,сіли на маршрутку і доїхали до його дому. Він побіг по зошити, а я зачекала на нього внизу. Потім ми пішли в коледж. Ми спокійно все встигали. Біль входу на мене незмінно чекав Андрій, але коли побачив що я йду з Вітею за руку, то взяв за руку Міку, яка власне підходила до коледжу, і почав на диво ніжно і привітно з нею розмовляти і усміхатись. Мені стало боляче. Ми перегнали цю новоспечену пару, на сходах я почала цілувати Кука, так пристрасно і ніжно… А Андрій просто проігнорував нас. Ну й добре. Ігнор значить? Без проблем. Цікаво, довго протримається? Не думаю. Гаразд, тоді в нас буде взаємний ігнор. Чомусь, зараз мені було байдуже на Андрія, мене не хвилювали його думки….а може, це самообман? Я про нього думаю. І це погано. Це дуже погано.
Пари просувались незвично довго. Я так хотіла додому… Слава Богу, сьогодні п’ятниця. Хочу просто відіспатись. Все, сьогодні ніяких дискотек, ніяких гульбанів… Треба вчитись. От з геометрії купа різних формул,як я це вивчу? А двійки мені не потрібні. Дивно, Андрій дивиться на мене. Дивиться захопленим поглядом, наче я йому подобаюсь. Але я не тряпка, він більше не витре об мене ноги. Тепер Андрій переключився на Кука,він дивиться на нього поглядом, повним жорстокості і злості, особливо на ту руку Кука, яка обняла мене за талію. Це дуже дивно.
Продзвенів дзвоник на велику перерву,ми з Куком мали йти в кафе на каву, щоб перекусити, але нас перехватив Андрій…
- Віть, ходи сюди, є розмова.
- Ми з Ліною в кафе зібрались…
- Це почекає. Ти ж будеш не проти якщо я на кілька хвилин заберу твого ненаглядного?
- Ну гаразд, - я з тривогою погодилась.
Здається, розмова буде абсолютно не дружелюбна. Тому я зробила вигляд, що йду в кафе сама, подивилась куди вони підуть. І пішла за ними. Я була права…
- Слухай, ти чого до Ліни лізеш?
- А ти хто такий щоб мені забороняти з нею зустрічатись?
- Я її хлопець, зрозуміло?
- Що? Ти ж вчора з Луною пішов!
- Я був п’яним, а вона мене спокусила. Вона хотіла зробити боляче Ліні, вона сама мені про це сказала.
- Не будь дурним, ти думаєш, Ліна тебе пробачить?
- Та вона вже не ображається,я впевнений!
- То чому вона мені сказала що ти козел і вона тебе знати не хоче?
- Вона в стані афекту… Ревнує мене, а значить любить!
- Прокинься, вона тебе не любить. Я вчора в неї ночував, при чому в одному ліжку з нею, як тобі таке? Лузер!
- Ах ти падлюка, ти зараз від мене отримаєш!
Я почула як хтось з них впав від удару… Я вискочила з-за стіни, і побачила закривавленого Андрія. Синяк під оком кровоточив, і мені стало його шкода. Він виглядав таким безпомічним і бідолашним…
- Він відключився. Пішли.
- Що ти зробив з ним? Ми не можемо залишити його тут!
- Ліна, дивись правді в вічі, за вчорашнє він заслужив.
- Заслужив, але мені його шкода…
- Не будь дурною, пішли в нас ще півгодини, якраз поїмо.
- Нікуди ви не підете, - зі своєї схованки вилізла Міка, - ти жорстокий, Кук, чому ти побив бідолашного Андрійчика?
- Що? Ти не в курсі справи, тому мовчи!
- Чому не в курсі, він все розповів.
- І про те, що зрадив Ліні з тою продажною шльондрою?
- Ні, він не казав…
- Ну то мовчи! Ліна. Пішли, а то через цю дурепу залишимось голодними.
- Пішли.
Ну ми і пішли в кафе,взяли каву і я почала розмову:
- І все таки чому ти його вдарив?
- Я не міг дозволити йому вдарити себе.
- Що ти будеш робити, якщо Міка на тебе наябідає?
- Нічого, скажу що я за справу йому врізав. І все. Побачиш, мені нічого не буде.
- Звідки така впевненість?
- Побачиш.
Мені стало цікаво, чому він вирішив, що його не виженуть. Я за нього переживала. Тепер я погоджувалась з Куком, Андрій дійсно отримав по заслугах. І то ще досить мало отримав, він заслуговував дістати набагато більше. А що таке синець під оком? Він пройде, а рани в моїй душі будуть кровоточити.
- Про що ти думаєш?
- Я за тебе переживаю… Віть, дійсно не треба було. Краще було б потім набити його.
- Ліна, так дістав би я. Ти ж не хочеш щоб я ходив побитий?
- Звісно не хочу. Він отримав по заслугах, але зараз дзвінок, нам пора бігти.
- Пішли.
Ми ледве встигли. Сіли за парти, і я помітила, що Андрій сидить з Мікою, а його рана оброблена, мабуть вони вже були медпункті. І тут вчителька сказала:
- Лапатий, тебе до директора викликають.
- Гаразд, я вже йду, тільки речі зберу, - Вітя був на диво спокійний. Цікаво, чому? А я почала переживати. Мені стало страшно. А що якщо мене виженуть? Що я батькам скажу? Що я буду робити? Боже,нехай все вирішиться…
Цілу пару я сиділа як на голках,а Міка тільки злорадно поглядала на мене… Андрій просто дивився на мене як на нездійснену мрію, з певним розчаруванням і розпачем. Під кінець пари Кук зайшов, усміхнений:
- Андрій, тебе до директора, і з тією ж усмішкою сів біля мене.
- Що тобі сказали?
- Та сказали не чіпати його. Розумієш, зам директора коледжу мій тато, так що… Нічого мені не зробили, і не виженуть мене тим паче. А от Андрій… Я не знаю що йому скажуть, але думаю, скажуть не чіпати ні мене, ні тебе, а то біда йому буде.
- Сміливо, нема що сказати. То ось чому ти знав, що тобі не перепаде…
- Ну так, тому, а ти не рада?
- Навпаки, я рада що все гаразд, просто я задумалась…
Дзвінок перервав нашу розмову, я тихо зібрала свої речі, і вийшла з аудиторії, не попрощавшись з Куком.
- Ліна, зачекай, я проведу тебе…
- Ні, не треба. Я хочу додому, мені треба вчитись, а ще я хочу добряче виспатись, а то я вже купу ночей не спала нормально…
- Це значить що ти сьогодні не вийдеш гуляти?
- Ні, не вийду.
- Навіть в кіно? Там хороший фільм зараз показують.
- Вибач, я хочу відпочити. Так що цілі вихідні я просто відсипаюсь і відпочиваю. Якщо хочеш можеш мені потім написати, або подзвонити, мій номер телефону маєш.
- Звісно маю, гаразд тоді. Ти на маршрутку?
- Так,нема настрою сьогодні пішки йти стільки.
- Тоді я проведу тебе до маршрутки?
- Ні, йди додому… Па-па… - я поцілувала його в щоку на прощання і пішла до «Магнусу».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206204
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2010
автор: Роксана Мрія