Ти все покинув напризволяще.
У твої жилах не кров - отрута.
Твоя свідомість вже нею скута,
Єдина думка - а де б дістать ще?
Ти мариш нею, ідеш, шукаєш
Вночі, удень, у шалену спеку,
У дощ, у сніг - все у путь далеку -
Отого трунку ти спить бажаєш.
А змій туманить усе у тобі
І ти уже то не ти, я бачу,
Притримай, прОшу, жагу гарячу
До того звіра у гарній колбі!
Та вже несила тримать самому
Нещасний потяг до зла й омани.
Тебе до себе все манить, манить
Гидка отрута в пару ядкому....
...На тебе вдома чека дружина
І тихо плаче на підвіконні
Спокійно поруч лежить в осонні
Дитя маленьке - твоя родина.
Ти й їх покинеш напризволяще?!
Собі пробачиш страшну поразку?
Опам*ятайся, прошу, будь-ласка!!
Життя без трунків усеж-бо краще!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205842
Рубрика:
дата надходження 14.08.2010
автор: Наталія Кудрявченко