Що виніс ти з свого життя?
Кого в тобі вбачають люди?
Чому нестерпне каяття
Так часто розриває груди?
Ти відпочити знов захочеш,
Та сон твій вкотре не береться,
І мов в докір комусь шепочеш:
"Нехай з думок він забереться!"
На що надіявся раніше?
Такого ти хотів життя?
Тобі ввесь час все гірше й гірше,
Ось-ось вже вирветься виття...
Яке тяжке ярмо спокути,
Сповна відчув ти на собі.
Гріхи не можеш ті забути.
Їх пізно виправить тобі.
Тепер ту гіркоту страждання,
Що насолоду в ній вбачав
(В людських молитвах та риданнях),
І сам на старості пізнав.
Раніш не знав, що справедливість
Завжди знайде таких, як ти,
Для себе визначав немилість
Як спосіб по життю іти.
Нарешті все-таки навчився
Хорошій істині простій:
На світ з призначенням родився -
Даруй добро й цьому радій!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205642
Рубрика: Поетичні маніфести
дата надходження 13.08.2010
автор: Олександр Обрій